Що робити засудженим після...?
«Повір у себе» або «Твоє нове життя». Мабуть так буде називатися « кризовий центр», який я планую відкрити в недалекому майбутньому.
Надзвичайно складно працюючи адвокатом, бути одночасно психологом для багатьох клієнтів. Ще важче, коли ти бачиш, як Людина, якій ти допоміг вирішити проблему в правовому полі, залишається «на пів дороги» і вся твоя робота , в яку ти вклав душу , іноді іде марно. Що таке право?
ius est ars boni et aequi Тобто Право – це наука про Добро і Справедливість.
Але навіть, коли ти добре зробив свою роботу як ЮРИСТ, це лише початок роботи. Бо далі, часто Людина залишається наодинці з своїми серйознішими проблемами.
Скажімо, Людина не зламалася в нашій системі, вистояла, домоглася справедливості. Що далі?
Навіть, якщо людину ВИПРАВДАЛИ, майже неможливо знайти роботу. Ще гірше, коли ще до Вироку, відреклися рідні.
А, уявіть собі, людина вчинила крадіжку від безвиході. Хотіла їсти. Відбула покарання, хоче знайти роботу і почати нове життя. А не може. Ніхто не хоче «ЗЕКА» прийняти на роботу. А якщо ще поки сидів за гратами, родичі відібрали майно і нема де жити?
Людині, яка через певні складні життєві обставини опинилася на обліку у психіатра чи нарколога, також в нашому суспільстві до нормального життя повернутися не дають. Сусіди починають сторонитися ( псих, наркоман). Ніхто не переймається тим, що ця людина складно, але знайшла в собі сили і переборола хворобу і хоче почати нове життя. Так Допоможіть. НІ, у нас не звикли. У нас звикли засуджувати. Наше суспільство не дає шансу людям, які через певні життєві складні обставини, зламалися. Такі люди тавровані. Все. Роботу знайти, чи житло майже неможливо, особливо якщо людина чесно скаже: я лікувався від наркоманії, або сидів. ВСЕ,
Куди йти? Що робити? Останнім часом я сама ставлю собі такі запитання.
Молода дівчина, яка через стресову ситуацію захворіла, а потім через хворобу була визнана недієздатною, нарешті почала приходити до себе. Вона найбільше хоче відновитися на навчанні в університеті , знайти роботу, повернути собі сина. Чи зможе вона це зробити.
З надією мене питає: - « А ви допоможете мені знайти роботу, якщо суд мене поновить у моїх правах?»
Що я мала сказати? Я можу запропонувати приходити час від часу прибирати в моєму офісі, бо сумніваюся, що той чи інший підприємець, дізнавшись про хворобу молодої і дуже талановитої дівчини, захоче взяти її на роботу. Звичайно, наслідки хвороби залишились. Треба слідкувати за собою, пити ліки, мати поблажливий графік роботи. Хто хоче «панькатися» ? Всі хочуть молодих, фізично здорових з відмінною репутацією людей .
Інший приклад абсурду. Один юнак, в якого знайшли марихуану, і який час від часу нею балувався (балується) вирішив за моєю порадою пролікуватися. Супер. Я зраділа. Ну думаю, психолог з мене непоганий. Все буде добре, ще й справу закриють. Все б нічого, але на лікування не прийняли, бо не виявили в крові чи сечі наркотиків.
Клієнт: Так, я довший час не курив. Мені піти покурити чи вколотися, а потім здати аналізи аби мене прийняли на лікування?
Не розумію. Ну не розумію я цього всього абсурду. На лікування приймають тільки тих, яких привозять уже відкачувати? І тих. Які лікуватися не бажають, але їх здають примусово рідні? А тих, хто виявив самостійно бажання, почав боротися з хворобою, виявив силу волі, прийшов проситися не приймають, бо ще не залежний? Тобто за переконанням лікарів треба дочекатися повної залежності?
Кругом дурнуваті показники і статистика і жодної реальної допомоги. Жодної реальної допомоги людям, які хочуть стати на шлях виправлення, змінити своє життя. Все формально.
Ніхто не переймається тим, що людині треба реально допомогти. Одні дають необхідні показники, для інших проблеми людей – бізнес.
А ви ще дивуєтесь, що злочинність зростає?
Останнім часом, поспілкувавшись із багатьма клієнтами, я сама задумуюсь над тим, що мені складно все це зрозуміти, переварити, і я також хочу поспілкуватись з психологом як витримати всю цю абсурдність, жорстокість, цинізм, байдужість, несправедливість і маразм в нашій державі та правовій системі. Але куди йти? До якого психолога? Та чи не поставлять мені одразу після відвідин психолога тавро: «псих». У нас так не прийнято. У нас не Америка. У нас до психолога чи психіатра треба йти не щоб попередити хворобу чи на ранній стадії проявів хвороби, а коли пізно. Та й то, коли родичі бачать реальні проблеми свого родича соромляться його віддати на лікування, бо ж ЩО СКАЖУТЬ ЛЮДИ? Або А ЯК ПОТІМ ПІТИ НА РОБОТУ? І іноді стає пізно.
Все частіше задумуюсь над тим, що мушу створити такий центр, в якому б надавали кваліфіковану психологічну дорогу, допомагали знайти роботу, житло, змогли навчити якогось ремесла, і дали стимул жити, повірити в себе людині, в якої проблеми. Поки не пізно.
І.Вань
